Казки
супроводжують людину протягом всього її життя, вона їх чує від
народження, лише зміст казок із віком змінюється. Часто й самі дорослі,
при нагоді, не відмовляються від казки, адже вона допомагає їм
усвідомити своє місце в світі.
В наш час дуже популярним методом роботи з дітьми є казкотерапія (один із різновидів психотерапії). Казкотерапія
— це своєрідна «терапія» середовищем, особливою казковою атмосферою, в
якій можуть проявитися потенційні можливості особистості, щось
нереалізоване; може матеріалізуватись її мрія. А головне – виникає
почуття захищеності та смак таємниці. Казкотерапія – це процес утворення
зв’язку між казковими подіями та поведінкою в реальному житті.
На
Сході здатність казки позитивно впливати на психічний стан людини була
помічена лікарями й використовувалася свідомо. Один із найвідоміших
прикладів такого лікування — історія Шахерезади із серії арабських казок
«Тисяча і одна ніч».
Цілющі властивості казки було покладено в основу цілого напряму сучасної психотерапії, названого казкотерапією.
У
казці можна знайти повний перелік людських проблем і образні способи їх
розв’язання. Слухаючи казки в дитинстві, людина поповнює у
підсвідомості банк життєвих ситуацій. Цей банк за необхідності може бути
активізований, якщо ні — так і залишиться пасивним.
Казка
поєднує дорослого й дитину. Мова казки, звісно, зближує. Казка
інформативніша, ніж звичайна стисла мова. Казка розвиває уяву дитини, а
дорослого повертає у дитинство.
Мета
казкотерапії — перетворити негативні образи на позитивні. Спокійний
стан нервової системи повертає людині здоров’я. Тривала психологічна
напруга, викликана страхом, призводить до дисбалансу в організмі дитини,
а це, у свою чергу, викликає нездужання і, як наслідок, хворобу.
Три
- чотирирічні діти люблять робити героями своїх казок іграшки,
маленьких чоловічків, звірят. Чотири - шестирічні зазвичай
використовують образи давніх казок — фей, принцес... У шість - сім років
герої вже схожі на самих дітей.
Казка є одним із інструментів педагога, психолога, батьків, за допомогою якого вони можуть спілкуватися з дітьми їхньою мовою.