ФОЛЬКЛОР – ДЖЕРЕЛО ПАТРІОТИЗМУ
Дитинство – період розквіту в житті людини. Це час, коли дитина подібна квітці, яка тягнеться своїми пелюстками до сонечка. Діти дуже чутливо реагують на кожне слово, сказане дорослими. Тому завдання дорослих – прищепити дітям любов до прекрасного, навчити їх умінням і навичкам гри в колективі, розвинути в дітях такі якості, як доброту, почуття товариства і благородство, почуття патріотизму до Батьківщини і рідним витоків.
Фольклор України надзвичайно важлива складова частина культури народу. Система духовного життя народу, яка тісно пов’язана з побутом, літературою, в якій відбиті моральні, етичні та естетичні погляди і цінності людей.
Фольклор — невід’ємна складова національної культури, яка в концентрованій формі подає одночасно народну філософію, етику й естетику, створюючи неповторний національний образ світу. Ми розглядаємо фольклор як народну музично-поетичну творчість, маючи на увазі власне музично-поетичний фольклор — вокальну (пісенну), інструментальну, вокально-інструментальну й музично-танцювальну творчість народу.
Найкращим для виховання дітей дошкільного віку є народна словесна творчість (фольклор): колискові пісні, лічилки, дражнилки, скоромовки, заклички, приказки, колядки, щедрівки, веснянки, ігри та хороводи з наспівами, театралізовані вистави і фольклорні свята: ярмарки, театралізовані казки тощо. Під час їх виконання діти можуть легко ставати творцями найпростішої мелодії, що активізує музичне мислення, а обрядові тексти фольклорного матеріалу викликають посилену роботу уяви.
Варто означити функції українського дитячого музичного фольклору: лексико-образна, пізнавально-виховна, комунікативна, мотиваційно-виховна, здоров’язбе-режувальна, терапевтична, гедоністична, функція взаємодії, психологічної розрядки, трудового виховання тощо.
Так, примовки важливі для виховання в дітях музичних, творчих навичок, необхідних для становлення мови, тренування пам’яті, поповнення інформаційного запасу.
Ігрові і танцювальні пісні – образно яскраві, співучі, поетичні. Виконуючи з дітьми ці пісні, можна влаштовувати імпровізовані хороводи і танці, виділяючи, насамперед, яскраво виражене ігрове начало. Прагнення до гри, до акторства притаманне дітям. Гра приносить їм радість. Тому елементи гри в тій чи іншій мірі можуть бути внесені майже в будь-яку пісню. Тоді спів може супроводжуватися розігруванням дії за сюжетом пісні. Інакше кажучи, відбувається розігрування елементів народної драми, закладених в багатьох ігрових і танцювальних піснях.
Заклички – це невеликі пісеньки, призначені для виспівування групою дітей. Часом вони супроводжуються ігровими діями, які імітують процес селянської праці. Всі явища і сили природи функціонують у закличці як живі істоти. Дитина сама вступає з ними в контакт, змову: сонце просить про щедре літо; грім – не лякати худобу; дощ – поливати; обіцяє за справну роботу подарунок. Незвичайні властивості явищ природи подано в закличці як перелік тієї благодаті, тих дарів, яких від них чекають і які вони дійсно несуть. Закличка – не просте звернення до природних стихій, а виражена в слові, ритмі, інтонації гамма відчуттів – переживання, захоплення, ніжність.
Хоровод – це жанр, в якому поетико-музичне мистецтво тісно пов’язане з елементами театралізованого дійства та хореографії. Відрізняє їх висока художність наспівів і поетичних текстів, краса і сценічність. У сюжетах хороводних пісень відображений народний побут, краса рідної природи, особливо в її весняному цвітінні.Одні ігри та хороводи допомагають уявити себе сильними, спритними, влучними, другі – розвивають кмітливість і кмітливість, треті – дають відчути себе актором і танцюристом, побачити красу навколишнього світу і оспівати її.
Важливо, щоб навчання мало розвивальний характер, а не зводилося до «спонукання» та примусу. І тут на допомогу педагогу має прийти сім’я. На тлі процесів глобалізації в житті суспільства родина є найстабільнішим елементом у національному вихованні особистості, де відбуваються перші кроки її соціалізації. У сім’ї засвоюється близько 60 % усього обсягу етнокультурної інформації, яка потім становить основу етнічної самоідентифікації особистості. Через родинну сферу передаються традиції між поколіннями. Отже, сім’я є головним носієм національних традицій, які протягом століть допомагали формувати широкий духовний світ, високі моральні цінності, виховувати працелюбність, повагу до старших, любов до рідного краю. Зрозуміло, що ефективна сімейна педагогіка має ґрунтуватися, найперше, на особистому прикладі батьків, на їхньому незаперечному авторитеті, на індивідуальному підході до дитини, взаєморозумінні, доброзичливості, уважному ставленні до потреб, інтересів і бажань дитини та на тісній взаємодії батьків і педагогів.
