ФОЛЬКЛОР – ДЖЕРЕЛО ПАТРІОТИЗМУ

    Дитинство – період розквіту в житті людини. Це час, коли дитина подібна квітці, яка тягнеться своїми пелюстками до сонечка. Діти дуже чутливо реагують на кожне слово, сказане дорослими. Тому завдання дорослих – прищепити дітям любов до прекрасного, навчити їх умінням і навичкам гри в колективі, розвинути в дітях такі якості, як доброту, почуття товариства і благородство, почуття патріотизму до Батьківщини і рідним витоків.

     Фольклор України надзвичайно важлива складова частина культури народу. Система духовного життя народу, яка тісно пов’язана з побутом, літературою, в якій відбиті моральні, етичні та естетичні погляди і цінності людей.

      Фольклор — невід’ємна складова національної культури, яка в кон­центрованій формі подає одночасно народну філософію, етику й есте­тику, створюючи неповторний національний образ світу. Ми розглядаємо фольклор як народну музично-поетичну творчість, маючи на увазі власне музично-поетичний фольклор — вокальну (пісенну), інструментальну, вокально-інструментальну й музично-танцювальну творчість народу.

     Для повноцінного розвитку дітям потрібна музика в усіх її проявах, що для них є ефективним пізнанням життя. Найбільш цікавим, простим і доступним музичним матеріалом для дитячого сприймання від народження до п’яти років є дитячий музичний фольклор. В етнопедагогіці взагалі велике значення в розвитку здібностей та обдарованості надається віковим особливостям дитини. Для кожного сенситивного періоду розвитку, з урахуванням різних індивідуальностей, існують певні фольклорні жанри, спрямовані на розвиток духовності дитини, засвоєння культурних цінностей, ідей, розширення знань, розвиток музично-творчих здібностей тощо.

     Саме логічно й структурно організована музика пісенно-ігрового дитячого фольклору впливає на емоційну сферу. Перевага веселих, бадьорих, ігрових музичних інтонацій повчального змісту несе велике виховне та емоційно-моральне навантаження. Емоції ж є енергетичною базою розуму. Емоційний стан загострює, робить більш яскравим сприйняття навколишнього світу та самого себе. Тому в цей період найдоцільні­шим джерелом знань про навколишній світ, а також необхідною умовою виховання національного світогляду в майбутнього громадянина є ди­тячий музичний фольклор. Зрозуміло, що в Україні особливу цінність у навчально-виховній роботі з дітьми дошкільного віку представляє український дитячий музичний фольклор. Добрі, неймовірні, наповнені людським почуттям події, що при­таманні традиційному українському дитячому музичному фольклору, допомагають дітям фантазувати, поринати у вигаданий казковий світ, розвивають образне мислення. Варто згадати, що дитячий музич­ний фольклор як найбільш природний засіб виховання завжди був невід’ємною складовою практичної народної педагогіки.                                                                         

         Найкращим   для виховання дітей дошкільного віку є народна словесна творчість (фольклор): колискові пісні, лічилки, дражнилки, скоромовки, заклички, приказки, колядки, щедрівки, веснянки, ігри та хороводи з наспівами, театралізовані вистави і фольклорні свята: ярмарки, театралізовані казки тощо. Під час їх виконання діти можуть легко ставати творцями найпро­стішої мелодії, що активізує музичне мислення, а обрядові тексти фольклорного матеріалу викликають посилену роботу уяви.

     Варто означити функції українського дитячого музичного фольклору: лексико-образна, пізнавально-виховна, комунікатив­на, мотиваційно-виховна, здоров’язбе-режувальна, терапевтична, гедоністична, функція взаємодії, психологічної розрядки, трудового виховання тощо.

      Так, примовки важливі для виховання в дітях музичних, творчих навичок, необхідних для становлення мови, тренування пам’яті, поповнення інформаційного запасу.

      Ігрові і танцювальні пісні – образно яскраві, співучі, поетичні. Виконуючи з дітьми ці пісні, можна влаштовувати імпровізовані хороводи і танці, виділяючи, насамперед, яскраво виражене ігрове начало. Прагнення до гри, до акторства притаманне дітям.  Гра приносить їм радість. Тому елементи гри в тій чи іншій мірі можуть бути внесені майже в будь-яку пісню. Тоді спів може супроводжуватися розігруванням дії за сюжетом пісні. Інакше кажучи, відбувається розігрування елементів народної драми, закладених в багатьох ігрових і танцювальних піснях.

      Заклички – це невеликі пісеньки, призначені для виспівування групою дітей. Часом вони супроводжуються ігровими діями, які імітують процес селянської праці. Всі явища і сили природи функціонують у закличці як живі істоти. Дитина сама вступає з ними в контакт, змову: сонце просить про щедре літо; грім – не лякати худобу; дощ – поливати; обіцяє за справну роботу подарунок. Незвичайні властивості явищ природи подано в закличці як перелік тієї благодаті, тих дарів, яких від них чекають і які вони дійсно несуть. Закличка – не просте звернення до природних стихій, а виражена в слові, ритмі, інтонації гамма відчуттів – переживання, захоплення, ніжність.

     Хоровод – це жанр, в якому поетико-музичне мистецтво тісно пов’язане з елементами театралізованого дійства та хореографії. Відрізняє їх висока художність наспівів і поетичних текстів, краса і сценічність. У сюжетах хороводних пісень відображений народний побут, краса рідної природи, особливо в її весняному цвітінні.Одні ігри та хороводи допомагають уявити себе сильними, спритними, влучними, другі – розвивають кмітливість і кмітливість, треті – дають відчути себе актором і танцюристом, побачити красу навколишнього світу і оспівати її.

    Важливо, щоб навчання мало розвивальний характер, а не зводилося до «спонукання» та примусу. І тут на допомогу педагогу має прийти сім’я. На тлі процесів глобалізації в житті суспільства родина є найстабільнішим елементом у національному вихованні особистості, де відбуваються перші кроки її соціалізації. У сім’ї засвоюється близько 60 % усього обсягу етнокультурної інформації, яка потім становить основу етнічної самоідентифікації особистості. Через родинну сферу передаються традиції між поколіннями. Отже, сім’я є головним носієм національних традицій, які протягом століть допомагали формувати широкий духов­ний світ, високі моральні цінності, виховувати працелюбність, повагу до старших, любов до рідного краю. Зрозуміло, що ефективна сімейна педагогіка має ґрунтуватися, найперше, на особистому прикладі батьків, на їхньому незаперечному авторитеті, на індивідуальному підході до ди­тини, взаєморозумінні, доброзичливості, уважному ставленні до потреб, інтересів і бажань дитини та на тісній взаємодії батьків і педагогів.